Іранський режисер Мохаммад Расулоф і ірансько-афганська режисерка Шахрбану Садат виступили проти ідеї окремої номінації «Оскара» для кінематографістів, які змушені були покинути свої країни. Свою позицію вони озвучили на Токійському міжнародному кінофестивалі, де також відбулася прем’єра перших п’яти короткометражних фільмів, створених за підтримки фонду Displacement Film Fund Кейт Бланшетт.
Питання про окрему категорію виникло після нещодавньої зміни правил Академії, яка дозволила емігрантам-кінематографістам подавати заявки в спеціальному порядку. Фактично обговорювалася можливість виокремити таких авторів у самостійну номінацію, а не конкурувати з усіма іншими фільмами. Расулоф і Садат, за словами джерел, вважають такий підхід помилковим: на їхню думку, творців у вигнанні не варто відділяти від загального кінопроцесу, адже це може звузити їхні можливості визнання.
Фонд Displacement Film Fund створила Кейт Бланшетт разом із Шахрбану Садат і Мохаммадом Расулофом. Цього разу на фестивалі вперше показали п’ять короткометражок, зняних під його егідою. Серед них стрічки Maryna Er Gorbach «Rotation» і «Super Afghan Gym» самої Садат. Після показу відбулося обговорення за участі Бланшетт, Садат і Расулофа, а також японського актора Коджі Якуші, який сприяв презентації фонду в Токіо.
Участь Коджі Якуші, відомого за фільмом «Perfect Days», додала заходу особливої уваги з боку японської кіноспільноти. Для фонду Токіо став першим великим майданчиком для презентації напряму роботи з авторами, які втратили можливість працювати на батьківщині. Організатори наголошують, що мета проєкту полягає не лише у фінансуванні фільмів, а й у створенні простору, де вигнані кінематографісти можуть зберігати свій голос.
Позиція Расулофа і Садат є показовою на тлі ширшої дискусії про те, як Академія має враховувати досвід митців, що працюють у еміграції. Прихильники окремої категорії вважають, що це дало б їм шанс на визнання, якого їм важко досягти в умовах конкуренції. Опоненти, до яких приєдналися учасники Токійського фестивалю, наголошують на ризику маргіналізації таких робіт і на потребі рівного доступу до головних нагород.
7
