Президент України Володимир Зеленський ухвалив рішення про звільнення міністра оборони Михайла Федорова, яке стало наслідком невиконання трьох ключових завдань, поставлених главою держави на початку 2026 року, а також загострення конфлікту між міністром і військовим командуванням на чолі з головнокомандувачем Олександром Сирським. Про це свідчать дані з відкритих джерел та офіційних заяв сторін.
30 січня 2026 року Зеленський публічно визначив три основні завдання для Федорова, який обійняв посаду 14 січня: закриття неба та посилення протиповітряної оборони, вирішення проблеми примусової мобілізації та так званої «бусифікації», а також запуск реально працюючої контрактної моделі армії. Окремо президент згадав дрони, технологічне заміщення артилерії та зниження переплат, але не як пріоритетні напрями. За даними джерел, жодне з трьох завдань не було виконане в повному обсязі: небо залишилося не повністю закритим, реформа територіальних центрів комплектування не завершена, а контрактна система запрацювала лише як експериментальний проєкт у червні 2026 року.
Натомість Федоров зосередився на технологічних проєктах та оборонних закупівлях. У його підсумковому звіті, опублікованому 15 липня, перераховано 22 досягнення, більшість із яких стосується дронів, роботизованих комплексів, платформи Brave1 Market, закупівель техніки, грантів виробникам, далеких ударів та штучного інтелекту. Лише один пункт із 22 присвячений трансформації умов служби та контрактам, а тема ТЦК і «бусифікації» взагалі не згадується. Масштаб створеної інфраструктури вражає: через Brave1 Market понад 400 підрозділів замовили техніки на понад 33 мільярди гривень, понад 500 тисяч дронів, у каталозі — понад 800 виробів. Однак ця система, яка поєднує дані про бойову ефективність, нарахування балів, вибір виробів, державну оплату та централізовані закупівлі, потребує незалежного аудиту алгоритмів, конфлікту інтересів та розподілу державних коштів.
Окрему увагу привертає те, що у звіті Федорова до власних досягнень включено результати, які є продуктом роботи Генерального штабу, військового командування, Сил безпілотних систем, СБУ, ГУР, ВМС та конкретних підрозділів. Йдеться про «логістичний локдаун» російської армії, початок ізоляції Криму, зростання показників перехоплення повітряних цілей, операцію «Ашан», яка нібито зупинила механізований наступ на півроку, повернення Україні ініціативи на полі бою та рекордні результати дронових підрозділів. Це викликало питання щодо межі між законною звітністю міністерства та персональним присвоєнням результатів військових операцій.
Конфлікт між Федоровим і Сирським набув публічного характеру 16 липня, коли міністр підтвердив, що пропонував президенту замінити головнокомандувача. Зеленський не погодився. Після цього, за словами Федорова, більшість ініціатив Міноборони стикалася з опором, а конфлікт завершився ультиматумом з боку Сирського. При цьому Федоров визнав внесок головнокомандувача в оборону Києва, Харківську операцію та звільнення Херсона. За даними джерел «Української правди», постійний конфлікт між Міноборони та військовим командуванням став основною причиною рішення не залишати Федорова в новому уряді.
Показовою стала медійна кампанія, яку розгорнув Федоров напередодні звільнення. 15 липня о 18:17 він опублікував великий звіт із 22 пунктів, який набрав мільйони переглядів. Через хвилину з'явився окремий текст про те, що зробити не вдалося, із завершальною фразою «Далі буде», а о 19:13 — відеоролик. Така оперативність свідчить про заздалегідь підготовлену комунікаційну стратегію, спрямовану на мобілізацію громадської підтримки. Експерти зазначають, що Федоров сформував навколо себе самостійний публічний контур, який дозволяв йому діяти незалежно від президентської вертикалі.
Таким чином, звільнення Федорова стало не просто кадровим рішенням, а управлінською реакцією президента на міністра, який не виконав поставлених завдань, зосередився на технологічних проєктах, привласнив результати військових операцій, запропонував змінити військове керівництво та після кадрової поразки став центром швидкої медійної мобілізації. Це рішення демонструє, що Зеленський обрав збереження діючої вертикалі командування армією замість збереження міністра-реформатора, який діяв поза межами встановлених пріоритетів.
