За п'ять років повномасштабної війни Росії проти України європейська безпека зазнала наймасштабнішої трансформації з часів завершення Холодної війни. Україна, яка спочатку боролася за виживання, перетворилася на одного з провідних світових центрів оборонних інновацій, змусивши НАТО переглянути усталені уявлення про сучасне поле бою. Про це йдеться в аналітичній статті старшої наукової співробітниці Євразійського центру Atlantic Council Мирослави Гонгадзе.
Авторка, яка висвітлювала війну з перших днів, зазначає, що спостерігала за трансформацією з двох перспектив: як журналістка в українських містах під обстрілами та під час навчань НАТО, де війська Альянсу відпрацьовували сценарії, що досі базувалися на припущенні про технологічну перевагу та безперебійне забезпечення. В Україні ж військові імпровізували, використовуючи комерційні дрони та програмне забезпечення, оновлене буквально за одну ніч. Це показало, що поле бою майбутнього буде зовсім не таким, до якого готувалося НАТО.
Протягом десятиліть після завершення Холодної війни Європа сприймала масштабну конвенційну війну як пережиток минулого. Витрати на оборону скорочувалися, оборонна промисловість занепадала, а фокус НАТО змістився на кризове реагування та експедиційні операції. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року, мало хто вірив, що Україна зможе протриматися довше кількох днів. Однак український спротив спростував усі прогнози скептиків.
Кожен етап війни ставив під сумнів усталені уявлення — від оборони Києва та значення суспільної стійкості до стрімкого розвитку безпілотної війни, радіоелектронної боротьби та вирішальної ролі оборонно-промислового потенціалу. Заводи, що колись виробляли меблі чи побутову електроніку, почали випускати безпілотники та військову техніку. Музиканти, поети, вчителі та підприємці перетворилися на військових, волонтерів та новаторів.
Тепер лідери НАТО мають продемонструвати на майбутньому саміті в Анкарі, що Альянс готовий до нової безпекової реальності. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте свідомо змістив акцент дискусії з самих лише оборонних витрат на виробництво, інновації, стійкість та практичну реалізацію рішень. Це відображає фундаментальне усвідомлення того, що стримування у XXI столітті залежить не лише від того, скільки демократії витрачають на оборону, а й від того, наскільки швидко вони здатні виробляти, впроваджувати інновації, адаптуватися та підтримувати військовий потенціал.
Трансатлантичні відносини також еволюціонують. Сполучені Штати залишаються незамінним елементом європейської безпеки, але дедалі більше очікують, що Європа візьме на себе більшу відповідальність у межах НАТО. Це не слід трактувати як відхід Америки від Європи, а як усвідомлення того, що сильніша Європа є необхідною умовою сильнішого НАТО.
Політична дискусія у Вашингтоні також розвивається у цьому напрямку. Протягом більшої частини війни головним питанням було, чи зможе Україна вижити. Україна вже відповіла на це питання на полі бою і сьогодні широко визнана однією з провідних військових держав Європи. Двопартійне ухвалення Закону про підтримку України (Ukraine Support Act) цього літа відображає дедалі глибше розуміння у США того, що підтримка України — це інвестиція у майбутню безпеку всієї євроатлантичної спільноти.
Поглиблення співпраці у сфері безпілотних технологій свідчить, що Україну більше не розглядають виключно як отримувача військової допомоги. Сьогодні вона є джерелом бойових інновацій та унікального оперативного досвіду, здатного посилити Сполучені Штати, НАТО та всю демократичну спільноту. Це означає важливий стратегічний зсув: десятиліттями НАТО експортувало військові знання своїм партнерам, а тепер саме Україна експортує здобутий у боях досвід у сфері безпілотної війни, радіоелектронної боротьби, адаптації до умов сучасного поля бою, інтеграції розвідданих та цивільної стійкості.
Безпекова дискусія всередині НАТО вже починає змінюватися. Замість того щоб обговорювати, чи здатна Україна захистити себе, дедалі більше уваги приділяється тому, чого НАТО може навчитися в України. Саме тому саміт в Анкарі має шанс стати історичною віхою. Політичні дискусії щодо можливого майбутнього членства України в НАТО не повинні визначати характер відносин між Києвом та Альянсом. Натомість головним пріоритетом має стати стратегічна інтеграція.
Українська оборонна промисловість повинна стати складовою європейської оборонно-промислової бази. Українські інновації мають формувати пріоритети закупівель НАТО. А військова доктрина Альянсу повинна враховувати бойовий досвід України. Для НАТО інтеграція України — це вже не питання геополітичної солідарності, а стратегічна необхідність.
Сьогодні перед лідерами НАТО стоїть історичний вибір. Вони можуть і надалі поступово адаптуватися до кожної нової кризи, або ж визнати, що післявоєнний порядок, який сформувався після завершення Холодної війни, завершився, і почати пристосовуватися до нової безпекової реальності, яку Україна вже відкрила світу. Якщо саміт в Анкарі буде успішним, він увійде в історію як момент, коли НАТО перестало готуватися до воєн минулого і почало готуватися до воєн майбутнього.
