Знайомий погляд собаки, коли ви повертаєтеся додому в поганому настрої, може мати складнішу основу, ніж здається. Нове дослідження мозку показало: для собаки налякане людське обличчя не те саме, що сердите або сумне. Різницю вчені побачили не за поведінкою тварини, а безпосередньо в патернах активності мозку.
Домашніх собак навчили спокійно лежати в томографі при свідомості. На екрані їм показували обличчя незнайомих людей. У першому експерименті вісім собак бачили щасливі та нейтральні вирази. Усміхнені обличчя сильніше активували праву скроневу ділянку, а сигнал поширювався до хвостатого ядра, пов’язаного з винагородою.
У другому експерименті все було складніше: дванадцять собак дивилися на щасливі, сердиті, налякані та сумні обличчя. Якщо аналізувати лише ділянку, знайдену на першому етапі, щастя добре відділялося від усіх трьох негативних емоцій. А ось гнів, страх і смуток між собою там не розрізнялися.
Коли команда проаналізувала активність усього мозку, з’явився новий рівень деталізації. Патерн реакції на страх відрізнявся від реакції на гнів. Він також відрізнявся від реакції на смуток. Водночас окремого надійного патерна, який би відділяв гнів від смутку, дослідники не знайшли.
Це робить роботу цікавою не лише для нейробіологів, а й для всіх, хто живе з собакою. Раніше питання часто звучало так: чи розуміє пес, що ви в доброму або поганому настрої? Тепер воно стає тоншим: чи має значення, який саме це «поганий» сигнал?
Автори припускають, що таку різницю можна пояснити типом загрози. Налякане обличчя може підказувати, що небезпека знаходиться десь у середовищі. Сердите — що джерело загрози перед собакою. Сумне обличчя часто говорить про переживання людини, але не вимагає негайно уникати небезпеки.
У побуті собака, звичайно, не дивиться на застиглу фотографію. Вона бачить вашу позу, чує голос, помічає темп рухів і відчуває запахи. Тому не варто перетворювати дослідження на міф про «шосте чуття». fMRI показало різні нейронні представлення облич, але не довело, що тварина переживає або називає людські емоції так само, як ми.
Вибірка теж невелика: вісім собак у першому експерименті й дванадцять у другому. Це означає, що вченим ще треба перевірити результат на більшій кількості тварин, різних породах, вікових групах і з різним досвідом життя поруч із людьми.
Та навіть зараз є красива деталь. Собаки, схоже, не просто ловлять загальний емоційний фон. Їхній мозок може розкладати частину наших негативних виразів на окремі сигнали. У житті це може пояснювати, чому пес іноді поводиться інакше, коли ви засмучені, ніж коли ви налякані чи роздратовані.
Наступне питання вже не про фотографії, а про взаємність. Якщо собака справді помічає різні людські емоції, дослідникам належить з’ясувати, як це змінює її вибір: підійти ближче, відійти, подивитися навколо чи залишитися поруч. Саме там нейробіологія зустрінеться з тією щоденною близькістю, яку власники собак знають без жодного томографа.
Для майбутніх досліджень важливо також відокремити вплив обличчя від знайомства з людиною. У цій роботі собаки бачили незнайомців, тож реакцію не можна просто пояснити пам’яттю про конкретного господаря. Але вдома все інакше: емоційний вираз накладається на сотні попередніх ситуацій. Порівняння знайомих і незнайомих людей може показати, чи стає мозок собаки точнішим, коли він роками вчиться читати саме одну людину. Саме в такому порівнянні може з’ясуватися, де закінчується загальна чутливість виду і починається особиста історія двох істот, які живуть поруч.
