Українські військовослужбовці нерідко стикаються з системними порушеннями своїх законних прав під час проходження служби. Як свідчить юридична практика, найбільш поширеними проблемами є блокування доступу до лікування, ігнорування рапортів на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) та штучне затягування процедури звільнення з лав Збройних сил України. Про це в коментарі РБК-Україна розповів адвокат об’єднання адвокатів «Актум» Рустам Нурієв.

За словами фахівця, спектр правових питань, з якими звертаються захисники, є досить широким. Попри поширену думку, що лідерами звернень є виключно грошові виплати чи премії, реальна юридична практика демонструє дещо інші пріоритети. На першому місці залишаються проблеми медичного забезпечення та неможливість реалізувати право на звільнення. Серед найбільш поширених системних проблем адвокат виділяє блокування направлення на лікування, коли військові, які потребують медичної допомоги через погіршення стану здоров'я, стикаються з відмовами або затягуванням процесу з боку безпосереднього командування. Також часто ігноруються рапорти про направлення на ВЛК як під час служби, так і після завершення курсу лікування чи реабілітації для встановлення ступеня придатності. Крім того, навіть за наявності прямих і беззаперечних законних підстав для звільнення з лав ЗСУ, рапорти військовослужбовців можуть розглядатися місяцями або повністю ігноруватися.

Вибір інструменту захисту прав напряму залежить від суті самої проблеми. Більшість поточних спорів щодо лікування чи направлення на ВЛК найкраще намагатися закривати на нижчих управлінських рівнях. Як пояснює Рустам Нурієв, якщо питання стосується направлення на лікування або проходження ВЛК, першочерговим кроком є написання скарг на вище командування — до Міністерства оборони України, Генерального штабу чи Військової служби правопорядку (ВСП). Це формальний рівень, який потребує перевірок та службових розслідувань, проте він здатний діяти швидше за суд. Зовсім інша ситуація складається з процедурою звільнення з військової служби. За словами адвоката, якщо командування відмовляє у звільненні або ігнорує документи, єдиним ефективним шляхом залишається звернення до суду. Позовна заява в таких випадках стає крайнім, але необхідним кроком.

Судовий процес в українських реаліях зазвичай триває від трьох до чотирьох місяців. Головний нюанс, каже Рустам Нурієв, полягає в тому, що протягом усього періоду судового розгляду військовослужбовець зобов'язаний продовжувати виконання своїх бойових та службових обов'язків. Штучне ігнорування рапорту на місці змушує людину залишатися в строю навіть тоді, коли вона має повне право на демобілізацію. В армійській структурі діє суворе правило: все виконується виключно по команді. Самостійні спроби військовослужбовців захистити свої права часто розбиваються об банальну відсутність фіксації документів. Це найпоширеніша помилка, яка повністю блокує подальший юридичний захист. Як зазначає співрозмовник, військовослужбовець особисто складає рапорт про звільнення, додає до нього всі необхідні підтверджуючі документи та передає безпосередньому керівнику. На цьому етапі папери можуть зникнути. Безвідповідальний командир може їх просто не передати далі або взагалі викинути, оскільки жодного офіційного сліду передачі не залишається.

За кожним судовим позовом чи скаргою стоять живі емоційні історії захисників. Шаблонний підхід та байдужість на місцях іноді призводять до критичних наслідків для цілих родин або психічного стану самого бійця. Адвокат наводить приклади з практики: бувають випадки, коли є батько-одинак. Дружина померла, а чоловіка навмисно не звільняють. І доводиться чекати на звільнення, бо бабусі і дідусі вже не в змозі повноцінно виховувати дитину. На практиці командування навмисно блокує такі рапорти, змушуючи родину місяцями чекати рішення суду, поки дитина залишається фактично без обох батьків. Одними з найбільш емоційно важких є ситуації, коли військовослужбовець щиро прагне служити, але через важкі поранення чи хронічні хвороби фізично не здатний виконувати бойові завдання. Коли командування ігнорує цей факт і виявляє тотальну байдужість, у людини руйнується мотивація та з'являється відчуття безвиході. На жаль, саме такий глухий кут і відмова у законному направленні на лікування часто стають першопричиною для трагічних порушень дисципліни — випадків непокори чи самовільного залишення частини (СЗЧ).

Таким чином, юридична допомога військовослужбовцям в Україні залишається критично важливою для захисту їхніх прав, особливо в умовах триваючої війни. Адвокати наголошують на необхідності офіційної фіксації всіх рапортів та документів, а також своєчасного звернення до вищих інстанцій або суду у разі ігнорування законних вимог.