Дев'ять годин бою під Полтавою 317 років тому визначили не лише долю України, а й усієї Східної Європи. Найамбітніший полководець тогочасної Європи шведський король Карл XII перетворився на біженця, а гетьман Іван Мазепа, який найдовше правив козацькою державою, через кілька місяців був похований на чужині під охороною союзника, що щойно зазнав поразки. Ця битва стала переломним моментом Північної війни між Московією та Швецією, яка тривала з 1700 року.

Іван Мазепа, який очолив Гетьманщину в 1687 році, спочатку був лояльним союзником московського царя Петра I. За двадцять років його правління Гетьманщина переживала економічне та культурне піднесення: будувалися храми в стилі українського бароко, розвивалася Києво-Могилянська академія, зростала торгівля. Сам Мазепа став одним із найбагатших магнатів Європи, а цар нагороджував його орденами та демонстрував довіру. На початку Північної війни гетьман традиційно підтримував Московію, що принесло йому не лише особисті дивіденди, а й державницькі здобутки: скориставшись повстанням Семена Палія та за згодою Петра I, Мазепа зайняв Правобережжя своїми полками, і на кілька років Правобережна Україна де-факто увійшла до складу єдиної Гетьманщини.

Однак тріщина у стосунках Мазепи та Петра I з'явилася не одномоментно. Дізнавшись про наміри царя скасувати козацький устрій Гетьманщини та її автономію, гетьман, який раніше мріяв про спадкову булаву, розпочав таємні переговори — спершу з польським королем Станіславом Лещинським, а згодом і зі шведським монархом Карлом XII. Перші обережні контакти датуються ще 1706–1707 роками, коли Північна війна вже виснажувала козацьку Україну: людей посилали воювати за далекі й чужі території, а обіцянки Москви захисту від поляків виглядали дедалі порожнішими. Про план нової угоди знала лише одна людина в оточенні гетьмана — генеральний писар Пилип Орлик, з яким Мазепа в жовтні 1707 року заприсягся у вірності, домовившись про шведсько-польську орієнтацію заради здобуття незалежності України.

Усе це майже рік залишалося теорією на випадок «якщо», адже справжній практичний ґрунт з'явився лише влітку 1708 року, коли Карл XII рушив у похід на Москву. Однак рух цей пішов зовсім не так, як планувалося. Восени 1708 року шведський корпус Левенгаупта зазнав поразки під білоруською Лісною і втратив практично весь обоз із припасами, харчами та амуніцією. Ця катастрофа змусила шведського короля відмовитися від прямого маршу на Москву. Карл XII раптово вирішив піти на південь, до Гетьманщини — і саме тут гетьманський план почав тріщати по швах.

Мазепа планував інший сценарій: тихе, кероване переорієнтування, коли вирішальний момент настане в більш зручний час і полковники встигнуть підготуватися та провести відповідну інформаційну кампанію. Прихід шведської армії саме на Гетьманщину не був його ідеєю — переговори Мазепи з Карлом пожвавилися лише після того, як шведська армія вступила на територію козацької України восени 1708 року, чого гетьман не планував і не бажав. Відомий вигук Мазепи з нагоди цієї новини, який часто можна зустріти в описах: «Чорт його несе на Україну!» — передає рівень його ентузіазму щодо цього повороту подій точніше за будь-який офіційний документ.

Часу на пояснення старшині й тим паче рядовому козацтву не залишилося. У плани гетьмана була втаємничена лише найвідданіша старшина, тоді як рядове козацтво, нічого не знаючи про задум гетьмана, готувалося воювати проти шведів — тобто проти тих, з ким за кілька днів мало стати союзником. Це зустріло закономірне нерозуміння. 24 жовтня 1708 року гетьман прийняв рішення і разом із ним до Карла XII вирушило невелике козацьке військо, генеральна старшина та 7 із 12 полковників.

Коли новина дійшла до царя, Петро I діяв швидко й жорстко: наказав Меншикову зруйнувати гетьманську столицю Батурин. 2 листопада 1708 року відбулася Батуринська трагедія, коли було перебито не тільки всіх військових, а й мирних жителів міста, включно з жінками й дітьми — загалом від 11 до 15 тисяч батуринців. Крім того, у столичному Батурині зберігалося дуже багато боєприпасів: зброї, пороху для артилерії та іншого. Захопивши Батурин, московське військо здобуло всі ці припаси, що значно послабило позиції Мазепи.

Ефект гетьманського маневру виявився руйнівним і для самого Мазепи. Несподіваний перехід гетьмана до шведів справив велике враження, однак багато козаків повернулися назад до московського царя. Пропаганда Кремля спрацювала: поширилися чутки, що Мазепа «продався» шведам задля особистого багатства. Тим часом Петро I наказав негайно обрати в Глухові новим гетьманом полковника Івана Скоропадського. Замість єдиного війська, готового піти за гетьманом, Мазепа отримав розкол: частина старшини була за ним, але більшість рядового козацтва залишилася за царем, який одразу розгорнув каральну кампанію проти «зрадників».

Соціальні протиріччя всередині Гетьманщини лише посилили розкол. У 1708 році на бік шведів зі старшиною перейшла переважно еліта, тоді як селяни й більшість війська залишилися вірними царю. Полтавська битва, що відбулася 27 червня 1709 року за старим стилем (8 липня за новим), завершилася перемогою московської армії. Карл XII і Мазепа втекли до Османської імперії, де гетьман невдовзі помер. Ця поразка на довгі століття закріпила залежність України від Московії та стала однією з ключових подій, що визначили геополітичний устрій Східної Європи.